Історія

НА СТОРІНКАХ ЕВРОПЕИСЬКОІ ІСТОРІЇ

Д-р Іван Крип'якевич

З ІСТОРІЇ ЗБОРОВА

Коротка історія Зборова до початку XIX в.

"З історії Зборона" це й була перша в нас окрема публікація про це наше славне в історії місто, отож помішуємо її першою и нашому збір­нику та й ушановуємо так її автора і дослідника Зборівського побоєвиїца.

І.

Положення. — Передісторичні пам'ятки. — Здогади про початки Зборова. — Перша звістка.

Зборів лежить у північно-західній частині галицького Поділ­ля над Стрипою, в Зборівському повіті. Стрипа пливе тут досить широкою, багнистою долиною, під самим містом творить значний став. Місто лежить частинно на рівнині 351 метрів понад рівень моря, сусідні горби підносяться до висоти 390 м. Ціла околиця е бездеревна, лісів нема, садів небагато; дерева не удаються, бо родюча почва є плитка та підсоння зимою занадто холодне. Але в давні часи місцями були значні ліси: на дорозі від Зборова до Озірної була велика діброва — по ній залишилася назва піль "за дубом". В Ярчівцях був "березник", в Тустоголовах та біля Грабковець дубина і ін. Тепер місце лісів зайняла рілля, широко простягаються лани славної подільської пшениці.
Околиця Зборова була заселена з дуже давніх часів. Про це свідчать кремінні вироби, які знайдено в деяких місцях, напр. в Озірній, — це останки старовинних осель з-перед кількох тисячо­літь до Христа.

В самім Зборові знайдено римські монети з часів цісаря Мак-симіліяна 286*—310 по Хр. (вони переховувалися в подільськім музеї в Тернополі).

В Зарудді і Жабині с городища — може зі слов'янських або княжих часів. Околиця Зборова дуже багата в могили — є вони в Присівцях, Заруддю, Годові, Жабині, Кудобинцях, Кудинівцях, Мшані, Яцківцях; — це пам'ятники давніх воєн і боїв, що велися колись у тих сторонах.

Перші історичні вістки про зборівську околицю маємо з поло­вини XV століття. В 1440 р. вперше згадуються Поморяни, 1443 р. Годів, 1465 р. Кізлів і Таврів, 1472 р. Озерянка, 1483 р. Плугів, 1494 р. Погрібці, Жабиня, Кальне, 1503 р. Цецова, Хворостець, Хо-робрів, 1504 р. Глинна, 1532 р. Тустоголови, Метенів, 1542 р. Озірна, Сервири і ін.

Серед цих найдавніших осель не стрічаємо назви Зборова. Не знаємо, коли тут вперше постала людська оселя і як вона звалася. Деякі історики здогадувалися, що було тут зразу село Куклинці (тепер передмістя Зборова), а містечко заснували пани Зборовські, що прийшли з Великопольщі, і назвали його від свого прізвища. Але це тільки здогад — Зборовські ніколи не мали тут маєтностей, отже і Зборів не міг взяти від них своєї назви.* Була тут певно з давніх часів невелика оселя біля перевозу через Стри-пу і при важливім шляху, що вів зі Львова через Золочів і даль­ше на схід, на Озірну, Тернопіль; але оселя була невелика і довгі часи не звертала на себе уваги.

Першу згадку про Зборів маємо щойно з 1642 р. В тому часі власником Зборова став Яків Собєський, батько пізнішого короля. Він купив цілий золочівський "ключ" земель — від Золочева аж по Озірну, старався його загосподарити і взяв у свою опіку також цю невеличку оселю над Стрипою. Він перемінив Зборів на міс­то. Завів тут тижневі торги й ярмарки, 'звільнив міщан від податків і допомагав будуватися. В недовгому часі збільшилося число мешканців, почалися ремесла й торгівля, побудовано церкву і костьол, містечко укріплено валами і частоколом. Зборів став справді містом.

Але тодішні часи були неспокійні, на Галичину раз-у-раз нападали татари, почалися козацькі війни, — Зборів лежав при головнім шляху, отож часто різні війська находили на нього і міс­то не могло розвиватися спокійно.

II.

Повстання 1618 p. — Зборівська битва і мир 1649 р. Козаки в Зборові 1651 і 1655 р. — Турецький погром 1667 р.

В 1648 р. козаки під проводом Богдана Хмельницького підня­ли повстання проти Польщі. По світлих- перемогах на Жовтих Водах, під Корсунем та під Пилявцями, українські війська ввійш­ли до Галичини. Тоді по всіх галицьких містах і селах народ ки­нувся на поляків — на польську шляхту, урядників, ксьондзів. У Зборові бідніші міщани зібралися ватагою біля 20 люда, напа­ли на костьол, пограбили костьольне срібло й ризи та всяке добро шляхти, що там переховувалося. Також розправилися з деякими панами, між іншими вбили двірського писаря.

Богдан Хмельницький пішов тим часом облягати Львів. Не­вдовзі козацькі війська верталися назад на Придніпрянщину. Че­рез Зборів переїздив гетьманський син Тиміш Хмельницький. Мі­щани дали йому"поклону" десять талярів, — але козаки забра­ли для війська всіх заграблених панських коней.

Через воєнні пригоди 1648 р. населення Зборова дуже підупа­ло: в містечку і на передмістях було 160 домів порожніх, — деякі згоріли під час війни, з інших мешканці полягли у війні, попали у татарський полон, або самі покинули свої господарства, втікаючи перед поляками.

Наступного 1649 року прийшла нова українсько-польська вій­на і тоді Зборів здобув собі славу на цілу Европу: на зборівських полях Богдан Хмельницький відніс славну перемогу над поляками.

При кінці червня 1649 р. Богдан Хмельницький з українськими полками разом із кримською ордою під проводом хана Іслам Ґерея рушив спішним походом на верхів'я Случі. Там біля Старого Кон­стантинова стояв польський оборонний табір. Полякам у перших тижнях війни повелося очистити з козацьких залог ціле Послуччя; вони були певні себе, горді з перемоги і не сподівалися скорої козацької контрофензиви. Наступ Хмельницького заскочив їх не-приготованими. Козацькі полки йшли посередині, татарська орда по боках — великою силою появилися вони нагло під польським табором. Серед поляків наступило замішання.

Полководці не були однозгідні з собою, що далі робити, поча­ли сваритися, серед війська, що не було заплачене, зчинився бунт. Не було й мови про те, щоб ставити опір українсько-татарській армії, — польські вожді зарядили спішний відворот. "Той наш відворот був рівний утечі, — я нічого не вмію удавати", писав про це один польський офіцер.

Польські війська уступили аж до Збаража і тут заложили новий оборонний табір під охороною збаразького замку. Невдовзі за поляками прибули козаки й татари і почалася довга 6-тижнева облога Збаража.

Але Богдан Хмельницький звернув головну увагу куди інде, — на похід нової польської армії, яку вів проти українців сам поль­ський король Ян Казимир.

Король ішов з Варшави на Люблин, Замостя, Сокаль, Золочів. З усіх сторін збиралися до нього польські полки; всього війська числили на 40.000. Ян Казимир мав дуже непевні відомості з-під Збаража. Польські стежі верталися або зовсім без звісток, або з недокладними чутками. Поляки не хотіли повірити в те, що при Хмельницькім є хан з татарами; думали також, що на саму звістку про похід короля козацький гетьман добровільно вернеться над Дніпро. По дорозі в Білім Камені Ян Казимир святочно віддав гетьманську булаву козакові Семенові Забузькому, що покинув запорозьке військо і при королівському боці хотів робити кар'єру. Хмельницького проголошено зрадником і ворогом Польщі і на­значено за його голову 10.000 золотих нагороди.

Зі Золочева польські війська пішли в напрямі на Зборів. Від тижня падали дощі, дороги дуже попсувалися так, що коні при возах ставали й обози посувалися дуже поволі. Також ріка Стрипа вилляла широко. Дня 14 серпня, в суботу, головний польський табір станув на дорозі біля Млиновець, недалеко від Зборова; за ним надтягали від Плугова припізнені полки деяких панів. Король відправив генеральну сповідь і виголосив промову до війська. Від­булася воєнна рада і вирішено переправитися через Стрипу під Зборовом та йти на Тернопіль до Збаража. Але ввечері того самого дня пішла чутка, що козаки й татари є недалеко від польського табору. Тоді вислано кілька відділів легкої кінноти під проводом досвідчених старшин, щоб розслідити околицю.

Польські стежі вернулися з нічим — запевняли "під горлом", що на три милі довкола нема знаку ворога. Заспокоєний тим ко­роль казав ранком, в неділю, 15 серпня, переходити через Стрипу.

Хмельницький мав певніші й докладніші вісті про похід ко­роля, як король про нього. Козацький гетьман дуже вважав на те, щоб завчасно не дійшли до поляків вісті про його похід. Польський історик Кубаля пише: "Треба подивляти енергію, зручність й обе­режність Хмельницького, що мав під Збаражем величезне військо і такі неспокійні орди союзників, а так стиснувся, що не випустив ніякого загону і щойно в останній хвилині показався королеві з цілою своєю могутністю, нечуваною й небувалою в цім краю". Стежі висилав він рідко, але певних людей; так з більшою чатою виходив прилуцький полковник Филон Джалалий. Пильно сте-жено за рухами польських військ. Хмельницький видав універсали до народу в Галичині і міщани та селяни все напливали до його табору і приносили йому потрібні вісті.

Як король наближався до Зборова, українські війська були вже готові до зустрічі — вже 8 серпня під Збаражем переведено козацький табір на інше місце, під Старий Збараж, щоб можна було скоро рушити на ворога.

Напередодні битви гетьман сам особисто виїхав на стежу. При дорозі з Озірної до Зборова була тоді велика діброва; вона йшла від Товстоголов і Підгайчик аж на зборівські ґрунти, де є досі поле "За дубом". Богдан Хмельницький приїхав сюди з козаками, виліз на високого дуба і розглядав положення польського війська, пере­лічив сили ворога і оглянув поле до бою. Потому вернувся під Збараж і обговорив з ханом плян битви. Під Збаражем залишено невелике число війська під проводом генерального обозного Чер­нота ; головні сили рушили проти королівського війська під Зборів.

Це було в неділю 15 серпня 1649 р. День був мрячний, падав дрібний дощ. Татарські відділи і козацька кіннота впорядкувалися під Озірною і широким фронтом рушили на поляків.

Наперед прийшло до битви під Метеневом. Козацька і татар­ська кіннота пішла від Озірної на північний захід, важким тереном, горбами й ярами, та несподівано для поляків виринула над Стрипою.

Почався тут бій за переправу на ріці. Польський полковник Корицький, що був на самім заді польського війська, в Метеневі, пробував боронитися, але орда вдарила на нього з такою силою, що він мусів чимскоріше уступати, — вся його піхота полягла на місці. Він кликав на підмогу сусідній полк перемиської шляхти, що обозував десь під Грабківцями. Перемишляни якраз снідали, не хотіли йти і зустріли з насміхом його післанця, — але татари наскочили на них і "добре їх стріпали". Тоді щойно польська ко­манда зорієнтувалася в грозі положення. На наказ короля пішли у бій сусідні полки. Але вже було запізно. Орда напирала такою масою, що ніхто не міг їй опертися. У бою упало 300 добірного війська сандомирського воєводи, 600 людей литовського підканц-лера Сапіги, 400 драгунів Карла Корнякта (внука славного колись фундатора вежі Успенської церкви у Львові); полягли визначні панове Феліціян Тишкевич, Бальдуін Оссолінський, князь Четвер-тинський, що йшли у бій із своїми полками. Попав у битву і полк львівської шляхти — зрушив його якийсь полковник ніби на наказ короля. Львів'яни пішли, але "немов у матню впали", окружили їх і знищили татари.

Ця битва розгорілася несподівано і проти плянів короля. Зра­зу, правда, король наказав підпомагати відділам, що боронилися на задах, але пізніше вже проти королівських наказів полк за полком летів до бою без усякого ладу й порядку і це було причи­ною катастрофи.

Татарська і козацька кіннота від Метенева перла поляків на Грабківці і Млинівці аж під сам Зборів. Бій ішов з великим зав­зяттям. Татари мали наказ не брати бранців у полон, тому рубали ворога безпощадно. Поляки зразу боронилися, але потім польські війська пішли врозтіч. Хто міг, старався добігти до обозів, що вже доїздили до Зборова, але втікати не було легко, бо дороги були розмоклі, а всюди стовпилося багато обозних возів, — по дорозі татари знищили ще немало втікачів, особливо піхоти. "Не битва це була, а радше різня", оповідали очевидці. Польські втрати ра­ховано на чотири тисячі людей.

Це була велика поразка поляків, а визначний успіх Богдана Хмельницького, що зумів заскочити ворога несподівано і звів бо­ротьбу в місці для поляків непригожому.

Коли частина польського війська була в битві з татарами й козаками, Ян Казимир з рештою своєї армії переправився під Збо­ровом на другий берег Стрипи. На ріці побудовано три мости, але вони не вистачали для великого війська і переправа йшла поволі. Коли ж на зади поляків напали татари, тут на переправі прийшло до такої метушні, що обози не могли переїхати на другий бік,— частину возів залишено у Зборові.

На другім боці ріки обозні приготовили місце під польський табір, зараз почато сипати вали. Заїздили сюди вози й уставлялися рядом у чотирикутник. Такий табір служив охороною війська в разі несподіваного нападу ворога. Табір заложено в дуже оборон­ному місці: на північ був великий став (тепер цей став не існує), на південь неперехідні багна, на захід ріка з переправою до Збо­рова. Поле, на якому був цей польський табір, називається й досі "Шанці". Польського війська було при королі поверх 20 тисяч.

Король бачив уже, що неприятель недалеко, і спішно уставляв перед табором військо в бойовім порядку. Посередині, на чолі, станула німецька піхота, при ній по боках польова артилерія; за піхотою стояли резервові полки кінноти та Гвардія, що охороняла особу короля. На обох крилах — правому й лівому, поставлено кінноту; в перших лавах тяжку кінноту, гусарню і драгунію, в дальших слабші полки шляхетського ополчення. На краях обох крил, по ровах окопалася піхота і драгунія, що мала в бою підпо­магати кінноту. Король заходився дуже енергійно і в короткому часі військо стало готове до бою; але на атаку король не рішився через те, що табір не був ще укріплений і на другому боці Стрипи кипіла боротьба.

Почин до бою дав знову Богдан Хмельницький. Коли частина татарської й козацької кінноти пішла на польські зади під Метенів, головні українські сили залишилися під Озірною. Гетьман чекав тут на прихід Яна Казимира, щоб на озірнянсько-зборівських полях звести головну битву. Тепер татарська й козацька кіннота почала виходити проти королівського війська. Татар було більше, на їх чолі стояв Артимир-бей; козаки виступали тільки як помічні від­діли — головні козацькі сили стояли в резерві. Татари зразу поя­вилися малими відділами, наближалися, ніби попасали коні, — потім нараз впорядкувалися і одною масою кинулися проти поляків.

Зразу вони вдарили на праве крило, — це був давній татар­ський звичай, бо так було зручніше обсипати ворога стрілами з луків, але польська драгунія зустріла їх кулями і не допустила ближче. Тоді татари перебігли повз піхоту, що стояла в середині польського війська, не зачіпали її і всією силою вдарили в ліве крило поляків. Польська кіннота не витримала атаки. Від татар­ських стріл падали коні й мужва, кількох старшин було постріле­



них — польські хоругви подалися назад. Король, бачачи, що війсь­ко уступає, з витягненою рапірою кинувся стримати втікачів; пол­ки почали контратаку. Але орда вдарила наново, відсунула поля­ків і вперла їх до табору. До того ж, з боку, з ярів почали виступати козаки. Король знову намагався стримати військо, хапав утікаю­чих за віжки, грозив смертю, — вислав на підмогу резервові полки. Але військо, налякане першим успіхом татар, тривожилося, не хотіло слухати, — король був тим дуже збентежений. А татари наперли ще раз і з незвичайним завзяттям: "ворог, якби йому очі вибрав, летів на стрільбу й огонь", поляків засипано стрілами з луків, "товариство як снопи з коней спадало".

Боротьба тривала аж до вечора. Щойно як ніч почала запа­дати, татари уступили з поля бою до табору, що стояв на озірян-ських полях.

Польське військо також перейшло до свого табору. Табори укріплено сильніше новими окопами. Серед ночі прийшла неспо­дівана тривога: поширилася чутка, що король зі старшиною по­тайно від'їхав з табору. Серед війська почався переполох, деякі полки пустилися втікати. Короля розбудили, він сів на коня і при засвічених смолоскипах об'їздив табір, щоб усі його бачили. Скли­кано воєнну раду, що далі робити. Одні радили рятувати короля, вивезти його потайно з табору і самим теж уступати в Польщу. Інші думали, що краще перебитися через татарські і українські війська і получитися з військом у Збаражі. Але тому, що військо було схвильоване і неспокійне, важко було зважитися на одне або друге. Тоді вирішено третє: почати переговори з Богданом Хмель­ницьким. В польськім таборі був якийсь православний священик —через нього король вислав до гетьмана листа, просив залишити боротьбу і почати переговори. Таке саме письмо вислано до хана якимсь бранцем татарином.

Вранці, у понеділок 16 серпня, виявилося, в якім критичнім положенні був Ян Казимир зі своїм військом. Українці і татари вночі окружили польський табір тісним перстенем з усіх сторін. Татари стояли табором від сходу, з усіх інших сторін були козацькі війська. Через ніч наспіла козацька піхота й артилерія і почали наступати на поляків.

Наступ почався від Зборова. Команду мав тут брацлавський полковник Данило Нечай. Доручено йому завдання добути пере­праву на ріці Стрипі і від заходу заатакувати королівський табір. Щоб це виконати, треба було наперед здобути місто Зборів. Міс­течко було тоді укріплене валами й частоколами і туди заховано частину польських обозів. Для їх охорони король залишив у Збо­рові залогу 400 драгунів, а також обозова служба була озброєна, — для невеликого укріпленого містечка це була оборона доволі значна.

Козацька піхота почала здобувати Зборів. Козаки насипали вали, підвезли польові гармати, почали обстрілювати місто, а по­тім пішли до наступу на міські частоколи. Польська залога боро­нилася, але не могла дати ради. Затрублено на обозову челядь, щоб ішла до оборони валів — не дуже охоче пішла, але дещо стри­мала козацький наступ.

Одночасно козаки наступали на переправу на ріці Стрипі, де ще стояв міст. Для поляків цей наступ був дуже небезпечний, бо ріка була природною охороною табору: коли б козаки взяли пере­праву, легко могли дістатися під сам табір. Король був тим дуже стурбований і почав організувати оборону. Сам їздив по таборі, напоминав, просив, загрівав, щоб відважні зібралися на охотника і пішли на козаків. Але шляхта не спішилася, а до бою на охотни­ка пішла тільки обозова челядь, — джури, худопахолки і кухарі під проводом ксьондза єзуїта Лисецького, що дав кожному по та­ляру. Вони напали на козаків, що добували переправу, а з другої сторони з містечка драгуни також випали на облягаючих — козаки знайшлися в двох огнях, у сутичці полягло немало війська.



Але цей напад не забезпечив ні королівського табору, ні Зборова. В короткому часі козаки почали новий наступ і на пере­праву і на місто. По завзятім бою козацька піхота здобула церкву Різдва Богородиці, що стояла недалеко ставу; зборівські міщани-українці стали до помочі козакам, показували місця, легші до переходу, де були плиткі рови й невисокі вали. Миргородський полковник Матвій Гладкий вдерся перший між міські частоколи.

Маючи частину Зборова в своїх руках, козаки перейшли до головного завдання — здобувати королівський табір. Від сходу, від Озірної, підходили під табір татари і старалися притягнути туди увагу поляків. Але це був тільки підступ, а головний наступ поведено з іншої сторони, від півночі. Тут були зосереджені най­більші козацькі сили. За переказами Богдан Хмельницький мав свою квартиру у Товстоголовах (Тустоголовах) біля церкви, — звідси мабуть особисто кермував облогою польського табору. Ко­заки вийшли з ярів, від ставу та від Зборова і, скриваючися між передміськими садками, стали підступати під польський табір.

Вони сипали все ближче шанці і врешті підсунулися під самі польські вали. Від Зборова підпомагала наступаючих козацька артилерія, особливо давали себе знати гармати, приміщені на дзві­ниці Різдвянської церкви. Козаки ударили в місце, де польські окопи ще не були викінчені і діра була заставлена самими возами. Тут розгорілася завзята боротьба, козаки раз-у-раз вдиралися між польські вози. Король знову сам проводив обороною табору, їздив усюди, закликав шляхту йти на вали — але знову мало хто мав охоту попасти під козацький огонь, — деякі пани ховалися аж під вози, щоб не йти проти козаків. І знову тільки обозова челадь боронила валів.

Поляки були в дуже великій небезпеці — королівський табір був окружений довкола козаками і татарами, не було сил, щоб видобутися з облоги. Коли б козаки ще раз сильно наперли, поль­ське військо було б примушене здатися на ласку й неласку.

Король бачив, що положення є безвиглядне і ще вночі вислав послів до гетьмана і хана просити перемир'я. Богдан Хмельницький не мав охоти миритися, але хан боявся надмірного зросту козаччи­ни і — правдоподібно перекуплений поляками — заявив, що не буде вести боротьби з королем, гетьман рад-не-рад мусів розпочати переговори. Дня 18 серпня 1649 р. підписано славний зборів-ський договір. Україна добула в ньому багато. Під владу Запорі­зького Війська мали перейти три придніпрянські восвідства — київське, брацлавське і чернігівське. В тих землях всі уряди мали належати українцям, не вільно було входити туди польським військам.

Козацького реєстрового війська мало бути 40 тисяч. Проголо­шено амнестію всім учасникам повстання. Польський сойм мав вирішити релігійні справи згідно з домаганнями українців; до се­нату мав увійти київський митрополит. Київська академія дістала права вищих шкіл.

Зборівський мир не дав Україні всього, чого бажав україн­ський нарід, але все таки здобутки були значні. Придніпрянська Україна дістала власне військо — це були основи, на яких могла постати самостійна українська держава. Все те завдячувала Украї­на гетьманові Богданові Хмельницькому, що так зручно й уміло окружив довкола польську армію разом з королем, — та тим сот­ням козацьких рядовиків, що зложили свої голови на зборів-ських полях.

Війська розійшлися. Богдан Хмельницький з козаками і та­тари попрямували на схід. Поляки вийшли з табору, залишилися ще кілька днів на місці, збираючи трупи поляглих і насипаючи могили, потім подалися на захід, прибиті невдачею.

Пам'яткою зборівської битви залишилися могили, могилки й хрести в цілій околиці Зборова. Під Млинівцями на полудневій стороні села, на полі недалеко гостинця стояв колись кам'яний хрест, що вже западався в землю, "млиновецька фігура", як її звали давніше. Другий кам'яний хрест був на могилі в Кудобин-цях, на границі з Млинівцями. Також на схід від Зборова при го­стинці мали бути могили з хрестами. Є і в дальших селах могилки, як у Кудинівцях, Мшані, під Озірною. Це німі свідки зборівських боїв 1649 р.

В найближчих роках українські війська знову відвідали Збо­рів. 1651 р. Богдан Хмельницький ішов знову проти поляків і при кінці травня став табором під Зборовом. Тут гетьман перебував більше як тиждень, чекаючи на поляків, і між тим полагоджував різні державні справи, як напр. вислав послів до Москви, видавав універсали для манастирів у Чернігівщині і т. ін. В гетьманськім таборі проживав митрополит Констянтин Иосиф з Греції, він від­правляв Богослужения для війська. Зі Зборова гетьман пішов під Берестечко і там прийшло до кривавої битви з поляками.

1655 р. Богдан Хмельницький прийшов до Галичини з союз­ними московськими військами. Через Зборів переходив москов­ський полк і дещо козаків, потім тисяча табору під командою по­ручника Недрейовського Волошина. Військо було під гострою ди­сципліною, козакам заборонено грабити щонебудь, а тих, що зва­жилися на якусь сваволю, замкнено під арешт в одній господі. На­віть під костьолом поставлено сторожу, щоб ніхто не пробував тут грабежі. В листопаді 1655 р. українські і московські війська вер­талися з-під Львова, деякі полки йшли шляхом на Зборів. В часі походу прийшли вісті, що татарський хан знищив Наддніпрянщи­ну та хоче звести бій з українсько-московською армією. І справді 18 листопада під Зборовом орда зробила наступ. У сутичці поляг­ли два визначні московські старшини, кілька попало в полон. Потім під Озірною прийшо до більших боїв, що покінчилнся зго­дою з татарами.

Немало потерпів Зборів у турецьких війнах. В 1667 р. турки увійшли до Галичини як союзники гетьмана Петра Дорошенка. Зборівські міщани добровільно відчинили їм ворота, але турки впали до міста як вороги і Зборів спалили. Сусідні села були та­кож спалені і багато народу попало в турецький полон. В тім погромі згоріли також давні зборівські привілеї. В 1705 р. дня 15 серпня через Зборів переходив з військом гетьман Іван Мазепа.

III.

Надання міських прав 1689 p. — Міський уряд. — Обов'язки міщан. — Ремесла й торгівля. — Зміна власників. — Церква Преображення і Різдва Богородиці та костьол. — Місто 1787 р. — Занепад міста з початком XIX в.

Спокійніші часи настали щойно під кінець XVII століття, як вже турки і татари стали занепадати й не могли продовжувати своїх грабіжницьких нападів. В 1689 р. король Ян Собєський, як власник Зборова, надав місту нові права, щоб заохотити давніх міщан і нових поселенців осісти в Зборові. Міщан звільнено на десять літ від всяких податків, дозволено їм брати з золочівських лісів дерево на відбудову, різні прибутки з оренд і торгівлі були призначені на потреби міста.

Зборів знову укріплено, всі мешканці були обов'язані до пра­ці — "шарварків" при будові фоси, палісад і парканів; помагали їм також селяни з поблизьких сіл, вони під час воєнної небезпеки шукали захисту в місті.

Міський уряд складався з бурмістра і чотирьох радних, а суд з ляндвійта і шістьох лавників. Важніші справи рішав королів­ський війт або "губернатор". Бурмістра, радних і лавників виби­рали всі міщани без різниці релігії — так грецького, як і римського обряду.

Зборівські міщани були дуже залежні від двора, під час жнив мали йти чотири дні на "толоку", мусіли сипати греблю коло ставу, під час спусту ставу мали навезти хворосту, палів, дров до сушення риби, також відвозили панську рибу до Львова власними підводами. У зборівськім дворі був також бровар і ґуральня; але міщани мали право самі собі варити пиво і робити горілку "по одному спусті" на весілля, празники і в задушні дні. Місто мало у своїм заряді виріб свічок і мажі.

З ремісничих цехів найважливіший був цех кушнірсько-кра­вецький, що дістав 1727 р. цехові права від королевича Якова Собєського. Цех мав виключне право купувати в Зборові сирі ба­ранячі і лисячі шкірки та продавати кожухи, сіряки й шапки.

Торг був у Зборові двічі на тиждень, в неділю і четвер. Річні ярмарки в найдавніші часи (1645 р.) були на латинські свята — Боже Тіло, Симона і Юди та Трьох Королів. В 1689 р. перенесено їх на свята грецького обряду — сиропусну неділю, св. Івана, Пи­липа і Різдво Богородиці.

У XVIII столітті важливіших подій з історії Зборова було не­багато. Мабуть 1727 р. місто ще раз погоріло через якийсь нещас­ливий випадок. В 1740 р. внучка короля Яна Собєського, Марія Каролина де Буйон продала золочівсько-поморянські добра разом зі Зборовом князеві Михайлові Казимирові Радивилові; він потвер­див права Зборова (1743 p.).

Від Радивилів Зборів перейшов в 1759 р. в руки Антона Бєль-ського, що володів ним ще 1770 р. Цісар Франц II 1798 р. надав місту права на ярмарки (на св. Івана, Преображення, Воздвижен­ия і 31 грудня).

XVIII вік це був час розмірно високого розвитку й добробуту Зборова. Розвивалося тоді успішно й церковне життя.

Церква згадується в Зборові вперше під час битви 1649 p., певно була заснована в перші часи міста. З початком XVIII в бу­ло вже дві зборівські парафії, Преображення Христового („горішня") і Різдва Богородиці ("долішня").

Церква Преображення була побудована наново 1710 р. кош­том зборівського міщанства. Була це доволі велика будова з сос­нового дерева на дубових підвалинах, з трьома верхами у виді бань. Цвинтар був обведений парканом з дашком, дзвіниця була велика на стовпах і дубовому в'язанні, з 4 дзвонами. Церква була доволі багата в ікони, ризи, церковний посуд. Іконостас був гар­но мальований, прикрашений поставниками, заслонами і ін., було досить срібних і золочених чаш, хрестів, кадильниць, фелони бу­ли шовкові, сріблом ткані, заслони з турецьких матерій. Все це свідчило про тодішній добробут міщанства. В 1755 р. перенесено до церкви чудотворну ікону Розп'ятого Христа, що була зразу в домі пароха і зборівського декана о. Олексія Липницького: цей образ під час війни вивезено до Росії. В честь ікони складено кілька пісень. В 1798 р. заходом пароха о. Степана Зарудського побудовано муровану церкву, при церкві було братство заснова­не 1692 р. На цвинтарі стояла школа, в якій дяк учив міщанських дітей. В церкві був колись портрет львівського єпископа Миколи Скородинського, що був родом зі Зборова і святив церкву 1801 р.

Друга церква—-Різдва Богородиці знаходилась недалеко костьолу, вона була вже в половині XVII століття, наново побудовано її з початком XVIII століття. Вона була з соснового дерева, на дубових підвалинах з трьома верхами у виді бань, побита ґонтами, широка і величава. Цвинтар був обведений парканом з дощок з дашком, а частина палісадою: на головних воротах стояла величезна дзвіниця на стовпах, з дубовим в'язанням, з чотирма дзво­нами. Мабуть на цій дзвіниці стояли козацькі пушки 1649 р. і обстрілювали польський табір. Внутрі церква була уладжена гар­но і достатньо, як і Преображенська. Братство було засноване 1745 p., була також школа на цвинтарі і шпиталь для убогих.

Церква існувала ще 1781 p., але невдовзі потім окрема Різд-вянська парафія стала нечинною, а церкву продано до Цецови, де вона згоріла під час війни.

Латинська парафія мала фундацію з 1627 року, костьол був зразу дерев'яний, а мурований побудовано в 1748—1755 pp. В ко­стьолі є ікона Богородиці з 1667 p., що була власністю короля Яна Собєського, портрети пароха Валентина Чеховича (1744 p.), фун­датора костьолу Александра Сєдлінського (умер 1759 р.) і львів­ського лат. архиепископа Сєраковського з 1766 р. При костьолі був шпиталь — захист для старців, фундований 1624 р.

Докладніший опис Зборова маємо з 1787 р. Місто було ще тоді обведене валами і парканами, була одна брама до в'їзду (між ре­зиденцією греко-католицького пароха та божницею). Серед валів був ринок і три вулиці "затильних домів". Передмість було три: Завальне, Золочівське, Куклинці. Всіх домів в місті і на передміс­тях було 423, в тому поверх 100 жидівських. Виднішими будовами були дві церкви і костьол, двір власника, двірська "австерія" (гос­пода), 40 заїздних домів (жидівських), 8 "винниць" тобто брова­рів, млин, жидівська лазня, була вже тоді у Зборові і пошта. При­сілок Хутори щойно творився, було там ледве 4 хати.

З початком XIX в. Зборів почав занепадати — найбільше то­му, що через зміну державних границь спинився рух на гостин­цях — битих шляхах в усій околиці. Один подорожній 1823 р. жалувався, що в Зборові не можна було навіть пообідати — в місті можна було дістати тільки овочі та й гіршого роду, квасне вино і "тонкий" вишняк. В 1824 р. Зборів погорів і підупав ще більше. В 1830 р. мурованих домів було тільки 12: гостинниця або „австерія", доми греко-католицького і латинського парохів, шпиталь при костьолі, аптека Гатсонера, дім хірурга Бруста, пош­та, п'ять заїздних домів. Міщанські доми це були ліплянки з хво­росту, оббивані глиною — вогкі й нужденні.



Для новішої історії Зборова — історії національного руху, ви­борів, початків і розвитку українських товариств, воєнних подій — повинні місцеві громадяни зібрати матеріяли, щоб минувшина не пропала безслідно.

Зборів, під яким розігралася одна з найславніших європей­ських битв, має своє славне ім'я — повинен також мати свою до­кладну і основну історію.